| | Вірю в майбутнє твоє, Україно
До тебе, Україно,
Наша безвольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде вона урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється
Леся Українка
Рідна Україно! Коли я думаю про твоє майбутнє, мені хочеться бачити тебе квітучою державою, а головне - у мирі та спокої, щоб твій народ почував себе захищеним і був упевнений у завтрашньому дні, щоб кожен українець пишався своєю землею, піклувався про неї та самовіддано працював на благо своєї неньки-України.
Столітнім пилом вкритий той час, коли сучасна територія України входила до складу Київської Русі, яка займала гідне місце серед країн світу. З найдавніших часів прагнули саме Київської Русі полчища ворогів. Не знав спокою руський народ від постійних набігів та пограбувань, від міжусобних воєн князів. Все це поклало початок трагічній історії нашої держави.
Незрівнянні рядки «Слова о полку Ігоревім…» розповідають нам про неспокій на землі руській, про набіги кочових завойовників, про боротьбу народу за волю :
Тоді по руській землі рідко ратаї покрикали
та часто ворони каркали, трупи собі ділячи,
а галки ( між собою ) свою річ говорили
:
хотять полетіти за поживою…
Чорна земля під копитьми
кістьми була засіяна,
а кров
’
ю полита.
Справжнім випробуванням для нашої землі стало монголо-татарське нашестя. Народ, маючи у серці жагу до волі, не поступився свободою перед завойовниками. А польська шляхта, литовщина, турецькі поневолювачі…Чи домоглися вони України, нашого народу? Ні! Оплотом волі в Україні став козацький рух. Боротьба за волю держави, яку очолив Богдан Хмельницький, мала певні позитивні результати. Але на землях наших знову кровопролиття і смерть… Знову плакали діти, знову матері проводжали синів на бій, знову серце неньки-держави обливалося кров’ю А далі – ще гірше: зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі, заборона всього українського.
Та ні часи, ні заборони не змогли знищити Україну, українців, українське. Не вмерло слово наших предків. На його сторожі стали Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко. Їх життя стало символом незнищеності українського духу, символом боротьби за волю. Вони прагнули свободи для народу, боролися за неї, вірили в неї, заповідали її нам :
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і беде мати,
І будуть люди на землі.
…Рік 1917. Центральна Рада проголосила Україну вільною… Та почалася ця воля з більшовицького терору. Скорбна доля України продовжує відлунювати в серці народу. Вбивають слово, голодомор 1933 року знищує велику частину працелюбного українського селянства, вмирає в гулагівських таборах цвіт української нації…
Новим випробуванням для нашої держави стала Вітчизняна війна. Скільки нестерпних мук, болю, насильства зазнали люди. Та ось нарешті довгождана перемога. Здавалося б, що може бути кращим?! Але для України знову почалися випробування : сталінські табори, «хрущовська відлига», афганська війна, спокуси перебудови, потворні породження Чорнобильської трагедії. Ми пройшли крізь усе… І ми мали право на 24 серпня 1991 року ! Нарешті бажана незалежність ! Нарешті довгоочікувана свобода !
Так, моя Україна стала вільною. Саме тому, що я люблю свою Вітчизну і в найпотаємніших куточках свого серця бережу це святе почуття, я дуже вдячна долі, що є дочкою саме незалежної України. Вона звільнилася від віковічних рабських пут та отримала змогу будувати нову, процвітаючу державу з цивілізованим суспільством. Звичайно, на цьому шляху є дуже багато перешкод. Головна з них – це соціально-економічна криза. Національний прибуток, за підрахунками економістів, скоротився більше, ніж за період Другої світової війни. Більшість українців відчули на собі інфляцію, безробіття, затримку виплати заробітної плати та пенсій. Усе це викликало у частини людей критичне ставлення до незалежності України. Але я впевнена, що щирі українські патріоти ніколи не відвернуться від своєї країни, як люблячі діти, ніколи не зрадять свою матір. Не зважаючи ні на що, Україна – чудовий край. Батьківщина і Мати – вічні :
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можу повторювати сотні разів: я люблю свою державу. Люблю її за сонце, якого багато в Україні, за тихі ріки та могутні гори, за тополі, які шумлять в унісон з мелодією вітру, люблю за наш могутній Дніпро, за чисте небо, за золоте колосся пшениці.
Вірю у відродження української мови. На жаль, так історично склалося, що внаслідок русифікації, яка тривала багато років, більшість з нас розмовляє російською мовою. І хоча мова та думка – це глибоко індивідуальні речі, ні влада, ні місцеве керівництво не в змозі примусити людину розмовляти тією чи іншою мовою. Ми повинні плекати українське слово, бо хто ж, як не ми, українці, маємо піднести його на належний рівень. Хочу звернутися до тебе, мій народе! Наша держава молода, вона хоч і повільно, але упевнено йде вперед, то хто ж, як не її народ, допоможе їй у цьому ?
Зробімо все, щоб бути гідними своєї землі, полюбімо її так, як любив наш Великий пророк Т. Г. Шевченко :
Я так, я так її люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену самого Бога,
За неї душу погублю.
Тяжко думати мені про внутрішню неприязнь і розбрат українців. Не можна про це мовчати, такі, на жаль, ми є. Тому і обпікає гіркий полин душу. Ще і не вдихнули на повні груди національної волі, ще багатьом здається, що живем «на просторах родины чудесной», а вже сіємо байдужість і розчарування. Здається, сам Господь благословив Україну на незалежність, і мали б ми цей дар найміцніше взяти до рук. Ми ніби і взяли, але не дорожимо як слід А тим часом українці-перевертні «допомагають латану свитину з матері знімати». Ще й нові підростають. Це наша трагедія. Жодна країна не буде поважати нас, якщо ми самі не навчимося берегти наше політичне і духовне надбання. Доля рідної держави – в руках підростаючого покоління. Мене і, думаю, всіх патріотів нашого краю дуже тішить те, що сьогодні все більше відкривається україномовних шкіл, де діти мають змогу краще ознайомитися з культурою та традиціями України, пізнати безмежне багатство та красу рідної мови. Може, тоді вони полюблять українське слово і в майбутньому своїм дітям будуть співать колискову рідною мовою. Адже українська мова – одна з наймилозвучніших і найбагатших мов у світі, і ми, я переконана, збережемо мову, якою розмовляли наші пращури, і не дозволимо, щоб вона поступилася іншій.
Я впевнена, що незабаром Україна стане справжньою домівкою для свого народу. І жодна людина не захоче від’їжджати ні до Америки, ні до Австралії в пошуках кращого життя. Тут хочеться згадати слова Великого Кобзаря, який засуджував тих, хто не вболівав за долю народу, його історію та культуру:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра…
Я впевнена, що ми станемо гідними нащадками пращурів, чий біль за рідний край завжди буде жити у нашій пам’яті. Адже стільки людей пролило кров за незалежність і свободу своєї України-матері. Досить згадати такі відомі і славетні історичні постаті, як княгиня Ольга, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Михайло Грушевський, і в серці справжнього українця прокидається почуття безмежної гордості за славне минуле своїх предків. Ми пам’ятаємо і ніколи не забудемо про подвиги і героїчні вчинки всіх, хто поклав своє життя на алтар незалежності України. І доки в наших серцях жива пам’ять про минуле, ми маємо майбутнє. І ти, Україно, поволі вставатимеш із колін, пам’ятаючи «Заповіт» Т.Шевченка, будеш виборювати право жити вільно, щоб нарешті на повні груди заспівати свій гімн « Ще не вмерла Україна» і на цілий світ проголосити свою незалежність, свою державність :
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине!
Ось де, люди, наша слава –
Слава України ! | |  Дяченко Наталія Сергіївна
твір про очікування щасливої долі для рідної БатьківщиниЗОШ І-ІІІ ступенів, с. Онуфріївка
© Дяченко Н.С.
Переглядів: 10025
| |
| | |
Просимо звернути увагу, що цей документ є інтелектуальною власністю. Копіюючи його, Ви згодні з тим, що у своєму використанні Ви не будете змінювати права власності цього документу шляхом зміни змісту, включенням власних документів до змісту або інше, а також Ви згодні посилатись на власника документа при користуванні.
|
