Заграв кобзар... Запанувала тиша.
І наче річка, пісня розлилась.
Тоді лиш хтось до когось мовив стиха:
„Звідкіль ота мелодія взялась?”
А кобза грала, не змовкали струни,
Вже наче море пісня та була.
Така ж могутня і така ж безкрая.
Наповнила вона гаї й поля. |
|
Чи ж не прекрасна рідна мова?
В ній предків дух, в ній сивина
І мудрість давнього знання.
Історія в ній оживає,
Минуле постає з глибин
Людського забуття й всетління.
Яке ж важливе розуміння,
Що все минає і не жде
Кроків людського покоління.
Й його пророків... |
|
Була гроза...
І блискало, й гриміло.
І дощ дзвенів і лився мов з відра.
І книгу почитати захотілось,
Ту, що в ряду найпершою була.
Старі сторінки з часом пожовтіли,
Пилюка вкрила жовтії листи.
Вони від неї навіть посіріли,
Та добре ще виднілися рядки. |
|
