У віртуалі праведного поривання
Заміщується думка свіжим блиском,
І ліквідовується хтінь кохання
Всесильним непостійним її бризком.
Ідея лагодиться чітко, гострокутно,
Вибагливо гартуючи свідомість. |
|
Мені зіткало сонце срібну тінь.<br>
Укинуло в вікно, коли ішло до сну.<br>
У тіні розлилась його теплінь,<br>
Яку воно позичило, стрічаючи весну.<br>
Розкинулися фалди надвечір’я,<br>
Виблискуючи у леткій пітьмі.<br>
Хлюпнула радість на тісне подвір’я,<br>
І нічка усміхнулася мені.<br>
|
|
Ствердлий кусень ненависті простягся в кутку.<br>
Вільно втрапила тінь у срібну ріку.<br>
Запилюжене скло розлетілось на друззя.<br>
Я змела на совок гарних мрійок галуззя.<br>
Монолітом злакований давній роман<br>
Підштовхнула під витертий жовтий диван.<br>
|
|
